Олександр народився у 1989 році на Донеччині. Жив і працював шахтарем у Горлівці. 2014 року після окупації міста та проголошення так званої днр Олександр з родиною оселився у Краматорську.
До початку російського широкомасштабного вторгнення молодший сержант Федоровський ніколи не служив у війську. Але ранок 24 лютого 2022 року змінив життя усіх українців. 11 березня Олександр отримав дзвінок із територіального центру комплектування, а вже 16 березня він став на захист країни.
Солдатом Олександр був мобілізований до лав Національної гвардії України. Направили чоловіка до Запоріжжя, до 23 окремої бригади охорони громадського порядку «Хортиця». Тривалий час гвардієць служив у підрозділі, який забезпечував охорону важливих держаних об’єктів. Вперше на фронт солдат Федоровський вирушив у вересні 2023 року. Брав участь у бойових діях у районі села Приютного на Донеччині, потім славнозвісного села Роботиного Запорізької області. Після підготовки за кордоном у березні 2024 року захисник повернувся на передову у район села Старомайорського Донецької області та обійняв посаду командира відділення зі званням молодшого сержанта.
Після прибуття на фронт Олександр Федоровський дістав легке поранення. Пройшовши лікування, він знов став у стрій.
14 квітня 2024 року разом із молодшим лейтенантом Дмитром Шеметою молодший сержант Олександр Федоровський вирушили на бойове завдання, де їм належало зайняти дуже важливу позицію на підступах до Старомайорського – маленький окоп із норою-укриттям. Вони повинні були не дати піхоті ворога зайти з флангу у тил та тримати цю малесеньку позицію на штабній мапі.
Складність завдання солдати зрозуміли одразу, бо дістатися до точки було зовсім непросто. Декілька разів вони потрапляли під мінометні та гарматні обстріли та ховалися від ворожих FPV-дронів. Але справжнє пекло на їх чекало попереду.
В першу добу Олександр та Дмитро відбили атаку кількох невеликих груп росіян. Зазнавши спротив та втрати, ворог почав безперервно вести обстріл позиції гвардійців. Друга доба, третя… Планувалося, що саме через три дні Олександра та Дмитра мають змінити. Але, через надто інтенсивний вогонь, здійснити ротацію було неможливо.
Олександр згадує, що як би б не було зв’язку та підтримки з боку мінометників, гарматників, пілотів БПЛА вони навряд чи вистояли. «До бою!» – лунала команда з радіостанції і відчайдушні гвардійці зустрічали ворожу піхоту автоматними чергами, змушуючи противника залягати. Після чого ворога одразу накривав інший вогонь.
БК, воду та їжу Олександр та Дмитро також отримували повітрям завдяки вправній майстерності пілотів БПЛА.
Впродовж 18 діб вони відважно тримали оборону. 18 найтяжчих діб у житті. Витримувати це жахіття Олександру допомогали думки про дружину та дітей, які чекали на його повернення живим. А ще не давала морально здатися підтримка один одного. Олександр згадує, що Дмитро навіть іноді жартував та увесь час тримався наче залізний. Олександр не міг дозволити собі буди слабкішим за свого командира. Вони повинні були вистояти обидва пліч-о-пліч.
3 травня 2024 року молодший сержант Федоровський та молодший лейтенант Шемета отримали наказ на відхід. Командування у тій самий спосіб, як було із їжею, передало солдатам спеціальні антидронові плащі і вночі вони рушили до своїх.
Але захисні плащі не стали перешкодою ворожому БПЛА. Гвардійців було поранено. Олександр не зміг рухатись далі, тож Дмитро, надавши першу допомогу побратимові, на свій ризик, вирішив залишити молодшого сержанта на місці, щоб повернутися за ним з підмогою. Так Олександр пролежав декілька годин. Скільки пройшло часу він не пам’ятає, тому що від болю та втрати крові він майже увесь час був без свідомості, лише інколи приходив до тями.
Побратими-гвардійці змогли визначити точне місцезнаходження пораненого бійця та вирушили за ним на баггі, щоб встигнути його врятувати.
Олександр Федоровський переніс кілька операцій. Уламок перебив нерв на правій нозі, через що він не може рухати стопою.
Обидва гвардійця зустрілися вже у лікарні.
30 вересня 2024 року Указами № 667/2024 та № 668/2024 Президент України відзначив Олександра Федоровського та Дмитра Шемету найвищою державною нагородою за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, мовіддане служіння Українському народові, присвоївши їм звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка».
«На позиції ми мали одну долю на двох – або загинути, або вижити і вистояти, втримати рубіж. Я вважаю, ми тоді таки перемогли!» – каже Герой України Олександр Федоровський.
